«Ми не волонтери, ми – команда Мами!»

На другий день повномасштабної війни в переяславській школі № 7 розгорнули пункт збору допомоги для ЗСУ. Поки військові захищають країну на фронті, кілька тендітних жінок забезпечують їм надійний тил. Водночас волонтерами себе не вважають. Свій рух називають «Ми — команда Мами».

Заступниця директора Людмила Отечко завдяки таланту організатора у перші дні війни мобілізувала вчителів, друзів та знайомих на підтримку захисників. Уже два місяці їхнє місце зустрічі незмінне — сьома школа. Колеги зрозуміли, що повинні чимось допомагати і, не зволікаючи, опублікували в групу шкільної адміністрації оголошення про потреби для воїнів.

— У багатьох співробітниць нашої школи сини й чоловіки пішли на війну — хто в тероборону, хто на фронт, — розповідає Людмила Отечко. — Багато батьків наших учнів зараз на передовій. По-материнськи переживаючи за них, ми вирішили допомагати тим, що в наших силах. Тому ми не волонтери, ми — мами.

— Мій син служить, то я не могла бути осторонь, — додає вчителька початкових класів Ніна Климас. — А також брат і чоловік моєї куми, Світлани Крикун. Вона працює в Дівичківській громаді, але приєдналася до нашої команди. Її чоловік допомагає нам як водій. А затим долучилась і її колега, Олена Новікова. Ось таким дружнім колективом ми розпочали збір допомоги для Збройних Сил, поступово підключаючи знайомих, родичів, сусідів.

Спершу про нагальні потреби військових жінки дізнавалися з перших вуст — від своїх близьких, що пішли служити. Далі самі поїхали у військову частину, аби дізнатися, чого бракує насамперед.

— Ми в перші дні побачили солдатів, які їхали на війну в чому були, вони збиралися за 15 хвилин. Тому на початку їм не вистачало засобів гігієни, елементарної білизни, теплого одягу. У харчоблоку нам сказали, що продуктів вистачить ще максимум на кілька днів. Це й були перші потреби, які ми поширили в соцмережах, — зазначає Світлана Крикун.

Наприкінці лютого в школі облаштували ще й цех плетіння маскувальних сіток, який діє донині. А до центрального входу кожного ранку містяни та жителі сіл громади почали зносити буквально все — часто готові були віддати останнє.

— Не забуду, як старесенька бабуся ледве принесла трилітрову банку огірків і сказала: «Це те, що я змогла донести, але ось ключі від мого погреба, приходьте й беріть усе». Пенсіонери привозили по 30 банок консервації, один дідусь на велосипеді віз банки аж із Підварок, інший за свою пенсію купував і передавав хлопцям сигарети, — каже Людмила Григорівна. — Часто господині приносять м’ясо домашніх курей та качок. Ящиками печуть пиріжки. До Великодня принесли багато пасок і досі несуть. Якби ви знали, як хлопці чекають на домашню випічку. Особливо люблять пиріжки, а печиво носять із собою в кишені.

На прохання активісток, працівники водогону у свій вихідний виготовили хлопцям дванадцять буржуйок для обігріву морозними ночами. Виручали й місцеві підприємці — «Технобуд», «Дмитрівський», «Спаська левада» неодноразово безкоштовно надавали необхідні армійцям товари.

Переяславська майстриня регулярно приносить зварене власноруч мило, шампуні та натуральні креми. Дівчата зі «Швей Сервісу» відшили для бійців кілька партій теплих жилетів. Причому тканину зібрали силами небайдужих, а фурнітурою, підкладкою, синтепоном забезпечили самі кравчині. Місцевий підприємець Сергій Булуй шиє захисникам добротні шкіряні ремені.

— Іноді люди приносять кошти, але ми вирішили не збирати готівку, натомість відкрили картку на ім'я Сергія, куди бажаючі можуть перерахувати допомогу. Ці кошти йдуть на виготовлення ременів, покупку білизни та одягу для воїнів.

Днями оголосили про пошук морозильної камери. Техніка швидко знайшлась, щоправда, в неробочому стані, зате з'явився й майстер, який її полагодив.

Наразі з «командою мам» контактують бійці з кількох військових частин. Іноді приїздять самі, іноді їм відвозять вантаж. Допомогу доправляли в Київ, на Чернігівщину, Дніпропетровщину, Харківщину. У перші тижні авто загружали й відправляли по чотири рази на день, кілька разів мікроавтобус винаймали. Найбільша проблема була з пальним — бензину на заправках бракувало, доводилося займати чергу о четвертій ранку. Заправлялися, безумовно, власним коштом.

— Тоді бензин відпускали в обмеженій кількості. Ми звернулися в міську раду, щоб допомогли талонами. То нам відмовили, бо ми не зареєстровані офіційно як волонтерська організація. Але ж це наше свідоме рішення, ми всі маємо роботу й допомагаємо тільки за покликом серця, — наголошує Людмила Отечко.

Після відновлення онлайн-навчання активні переяславки тримають ще й освітній фронт. Зранку проводять дистанційні уроки, потім збирають допомогу воїнам. Такі люди вкотре доводять: наша сила — у єдності, і саме так ми наближаємо перемогу!